А вам страшно, від того що стало по фіг то, що було важливо?

Цікавий тут вигин принципів аналізу. Ну коли пофіг - не страшно. Коли має бути страшно, але насправді пофіг - це якось вже не по собі, адже це і справді важливо. Але важливість ця повинна принизити для того, щоб ми до звикли і перестали хвилюватися. Тобто ми спочатку неодмінно хвилюємося, переживаємо, а потім запас всіх наших емоцій з цього питання випаровується, і тому нам стає пофіг.

Вчора у мене таке було. Повинен бути залік, а напередодні я так втомилася, що ні на йоту інформації не могла сприйняти. І тоді мені стало пофіг після страху, що не здам. І це пофіг продовжилося і сьогодні. Квиток попався невідомий, але мені вдалося його здати без усіляких хвилювань.))