Чи вважаєте ви-автори БВ, що завжди і у всьому економлячи, можна привести до багатства? Тільки Рокфелера, з його хворобливістю, в приклад не приводити).
Чи вважаєте ви-автори БВ, що завжди і у всьому економлячи, можна привести до багатства? Тільки Рокфелера, з його хворобливістю, в приклад не приводити).
З досвіду особистого (родичі, знайомі) і досвіду світової літератури (Гобсек, папаша Гранде, Плюшкін) прийшла до висновку, що такий союз в більшості випадків призводить ні до якої ні до багатства, а, навпаки, до життя в злиднях, бо розвивається хвороблива скупість і дріб'язковість, аж до психічних девіацій (синдром Плюшкіна). По крайней мере, я не знаю жодного прикладу, коли економія + саме жадібність призвели до чогось хорошого))
Напевно, вдасться таким шляхом накопичити і стати раптом володарем певного і навіть великого багатства.
Але чи так це просто? Чи не призведе скрупульозна, допитлива економія на межі жадібності до деформації особистості? До духовного зубожіння і скукожіванію особистості?
Або не праві генії? І не так вже й страшні папаша Гранде, вітчизняна "дірка на людство", Гобсек і той, про кого ці рядки?
Деяких скупитися і економити життя змушує. Чи не буде людина розбазарювати гроші і майно, якщо сам кінці з кінцями ледве зводить. Або інший приклад: сусід по дачі унадився просити електроінструмент. Дайте шуруповерт, дайте болгарку, а нам шкода. Чомусь ми купили, коли нам потрібно було, а йому грошей шкода.
Залишити відповідь