Думаю, що дуже важко не полюбити людину, яка стимулює своїми діями і словами (іноді добрими, хорошими, а іноді злими і образливими), аби змусити тебе відчувати, що ти ще живий.
Коли ти і так живеш, але щось втрачено з роками і хворобами. А від провокацій людини починаєш гостріше сприймати все навколо. Напівживий їдеш в подорожі. Удосконалюєшся в справах, на які думав, що і сил вже немає. Вивчаєш і робиш щось нове.
Хіба можна не полюбити людину, яка прикладає стільки зусиль і фантазії, щоб змусити іншого жити?
Ось тільки питання: «Навіщо йому це треба, щоб я жила?»
Можливо він для себе старається, щоб теж відчувати, що для чогось живе?
Залишити відповідь