Якось влітку пішли ми з Сашком гуляти. Попрямували в сусіднє село. Панувала спека. Довго ми ходили по селу, і вже захотіли не тільки пити, але і є.
Раптом ми побачили велике дерево з рум'яними яблучками.
-Давай зірвемо їх і з'їмо! Запропонував я одного.
-Давай, - відразу ж погодився Сашко.
Але хвіртка саду була закрита на замок, а дерево росло за високим і колючим парканом. Почали ми лізти через паркан, а й зачепитися нема за що було, а застрибнути не виходило.
Обійшли ми паркан, і зрозуміли, що нам його точно не перелізти. Стоїмо, і думаємо про те, як би все-таки зірвати хоча б вже два яблука. А в цей момент виходить з дому господиня і жартівливо запитує:
-Ну що, хлопці, бачить око, та зуб не йме?
Ми злякалися, і кинулися тікати. Однак, господиня виявилася доброю і серцевої жінкою, вона покликала нас і сказала:
-Ідіть сюди, не бійтеся! Я пригощу Вас яблуками! І відкрила хвіртку.
Залишити відповідь