Я не довірю друзям все, що має для мене найвищу цінність (інформаційного характеру).
Ніхто з друзів ніколи не дізнається мене по-справжньому; не впізнає, що у мене на серці.
Першим зрадить тільки найближча людина.
Не всі люди витримують катування, особливо психологічні.
На жаль, справжніх друзів у мене тепер немає, а якби й були, то ніколи не довірила б їм навіть невеликі заощадження, пін-код від банківської карти, все, що стосується життя моєї дитини, самі свої потаємні думки і таємниці, документи на квартиру, а втім і інші документи теж.
Життя навчило не довіряти нікому. Ніколи не знаєш що у кого в голові. А друзі це не рідня, там хоч узи крові деяким заважають зробити гидоту. А свою дитину я нікому не довірю. Не можу його залишити ні з ким. Це скарб моє.
Залишити відповідь