Мене більше лякає життєвий шлях мого маленького сина, його доля, його удачі-невдачі, його злети і падіння. Страх перед невідомістю, я б так це позначила. А за себе я більш-менш спокійна. Життя йде, щось досягнуто, а щось тільки належить досягти.
А чим шлях повинен лякати? Так, невідомо, що попереду. Так, не завжди зрозуміло, здійснюєш ти правильний вчинок. Але життя на те й дана, щоб пробувати, помилятися, але підніматися і йти далі. Тому ставлюся до життя, як до захоплюючого подорожі, хоча іноді і хочеться зупинитися і насолодитися тим, що вже є.
Залишити відповідь