Вирости-це значить постаріти? Так чи? Як вирости і не (шибко) постаріти?

Кожен з нормальним розвитком у суспільстві людина рано і пізно ловить себе на природному спостереженні за тим, що він росте. Ми ростемо (якщо не деградуємо) інтелектуально, морально, фізично, морально, духовно, як завгодно ще.

І Ви знаєте - НЕ старіємо ж, а стаємо від цього більш юними.

Я згадую, як я навчилася читати, задовго до школи. У захваті весь вечір бігала з кімнати в кімнату і демонструвала батькам, що у мене виходить з букв, написаних в букварі, складати слова. Заснула я в змозі буквальною ейфорії, відчуваючи себе на десятки років подорослішала. 🙂

А тепер, коли мені вдається або барвисто виступити з доповіддю, або вдало поговорити з якоюсь відомою в місті особистістю, або просто освоїти багато нового матеріалу, я відчуваю себе семикласницею. А якщо вже стішочек мій десь опублікують і редактор, крутячи в руках авторучку, каже: "Вам же давно пора збірник видавати, шукайте спонсора, кажу вам в сто десятий раз", То мені стає тут же рівно стільки років, коли я написала свій перший вірш. 10 або 11.

Будь-яке пізнання, будь-яке зростання (особливо творчий) - це юність і ще раз юність.

Ставтеся до свого росту, як до творчості, і старість буде відступати все далі і далі від вас.