Чи справедливо, що довіряючи людям, доводиться розплачуватися, набиваючи собі гулі, і знову в них розчаровуватися? Може бути тоді зовсім нікому не довіряти? Але як з цим жити?
Чи справедливо, що довіряючи людям, доводиться розплачуватися, набиваючи собі гулі, і знову в них розчаровуватися? Може бути тоді зовсім нікому не довіряти? Але як з цим жити?
Довіряти то потрібно. Як жити без довіри? А ось розбиратися в людях-це інше. Кому то можна всю душу викласти, а кому навіть здрастє і до побачення потрібно говорити з обережністю. Повірте, перевірено досвідом.
Добавить комментарий