Комплекс жертви: чому це так вигідно?

Нам, напевно, не судилося прожити і дня, щоб не зустріти "жертву". Ця загибла душа кричить і шепоче про свої нещастя вдень і вночі. Вона є жертвою всюди: в сім'ї, в магазині, на роботі, в епіграфі свого профілю в соцмережі, в кожному своєму нещасному слові.

Жертва (будучи зовсім не невинною пташкою-комашкою), являє собою своєрідний символ зацькованого. Вона, найдобріша і імпозантний душа, потрапила, нібито, в мясорубіще долі, зазнала і зазнає стільки всього, такі негаразди-тяготи, що тільки лягти і не встати більше.

Але позиціонувати себе такий "опальної генеральшею" настільки вигідно, що ми й не уявляємо. І в магазині п'ятачок дадуть, і доброї назвуть, і скоринку хліба подарують. Жертва, відійшовши п'ять кроків, плюне на корочку і викине її в канаву. Але спершу благодійника свого поцілує, заплачу.

Вигода такої гри в тому, що жертва оточена вічної турботою. Ще б пак, адже краде не вона, а у неї. Вбити хоче не вона, а її. І хороша завжди вона (а не вони). 🙂