Чи можна зрозуміти тих хто віддає дітей в дитячі будинки?

Зрозуміти всіх можна. Я думаю, що якщо немає коштів для існування, краще віддати дитину в дитбудинок, ніж робити аборт. А щоб не усиновили, не потрібно підписувати відмову. Без офіційної відмови батьків усиновити неможливо. Його там можна відвідувати, а як на ноги встанеш - забрати.

Я думаю, все-таки більшість дітей в дитбудинку від антисоціальних елементів, які і самі-то собі не потрібні, не те що діти. Нормальна мати дитини не кине, тим більше здорового. З приводу відмови від хворої дитини - це окреме питання. Як правило, наявність хворої дитини в нашій країні - це хрест на всій життя. Батько таку дитину кидає, мати з ним одна мучиться. Навіть якщо не кидає, то це все одно виключає народження ще однієї дитини в сім'ї, імовірно здорового. На нього просто не вистачить ні матеріальних засобів, ні моральних сил. Це неможливість матері працювати, відпочивати хоча б тиждень на рік. Це неможливість навіть в гості сходити або в кіно. Тому складно таких людей засуджувати. Тим більше, якщо дитина хвора безнадійно.

Я вважаю, що таких людей не можна зрозуміти. Немає коштів до змісту - так раніше треба було думати і не треба було заводити, а то, чомусь діти розплачуються за помилки своїх батьків. Особливо не розумію, що стосується абсолютно нормальних дітей. Можна зрозуміти ще сумніви батьків, якщо дитина з синдромом Дауна народився, наприклад. І то, свій, все-таки, як душа не болить. Та й діагностують подібні проблеми зараз на ранніх термінах. Так що нема їм виправдання.

Звичайно, можна, але не у всіх випадках. Бувають дуже складні обставини, коли нікуди йти самій з пологового будинку, а ще й дитина на руках. Самою можна в підвалі переночувати, а з немовлям як! У мене є дівчина знайома, сама дитбудинку, і ось теж така ситуація склалася. Першу дитину залишила в пологовому будинку, тому що самій не було куди йти. Поки абияк моталася по життю, влаштовувалася, дитини усиновили за кордон.