Відзначаємо християнські свята, але Христа не слідуємо, ми хто?

Ми звичайні люди, яким властиво помилятися і грішити, яким простіше йти торованою і легкої доріжці, ніж по тернистому шляху, яким пройшов Христос.

Та й у вірі у багатьох переважає обрядовість, тобто люди можуть класти земні поклони, хреститися, молитися, при цьому не переймаючись ні істинним сенсом, ні ідеями християнства.

І потім, живучи не в монастирі, а в миру, дуже важко втриматися від спокус. Тим більше є відпрацьований алгоритм: згрішив десь, пішов до батюшки покаявся, і все, ніби як знову чистий. І наступного разу все по тому ж сценарію. Тільки от навряд чи таке каяття (після якого будуть нові рецидиви все з тими ж гріхами) можна вважати щирим ...